Поточний збережений текст

В Україні раптом стало престижно бути жінкою. Мабуть, уперше чоловіки відчули обмеження своїх прав. Деякі навіть назвали це дискримінацією. Побільшало чоловіків, які стали на підбори, вдягли перуки, сукні й спідниці. Не для того, щоб пройти маршем Хрещатиком, солідаризуючись із ЛГБТК+ спільнотою, а щоб перетнути кордон. "Коли треба рятувати життя, то можна і побути бабою", – описав ситуацію один із них. Як же так сталося? Правила життя під час війни прописані в українських законах ще з 1991 року. Зокрема мобілізація, яка почала повноцінно діяти після 24 лютого 2022 року. Вже не вдавалося стримувати війну в межах АТО, правовий режим якої не потребував запровадження воєнного стану. Саме так більшість дізналася, що закон "Про військовий обов’язок і військову службу" надає жінці право бути в окопі за вибором, а не за примусом. Або не бути в Україні й рятуватися від війни за кордоном. Дійсно, хто ж ті закони читає. Періодично публічно мені ставлять запитання: коли закінчиться війна, на яке я відповідаю: "Не скоро". Пояснюючи, що війна – це наш спосіб життя вже 12 років. Незнання чи неусвідомлення українцями того, що Росія вперше напала на Україну навесні 2014-го, а не в лютому 2022-го, не змінює реальності. І тут починається: "Нафарбована кукла, чому ти не в окопі?!" – пишуть під моїми відео."Хорошо тебе говорить, ты можешь уехать, пока тут война до последнего украинца". Саме українця, а не українки. Так ніби гинуть лише чоловіки. З фемінітивами в нас і досі важко. Хто ж написав ті закони, які обмежують права чоловіків під час війни? З часу відновлення української державності у 1991 році працювало 9 скликань Верховної Ради України. Ось такий гендерний баланс. Тобто дисбаланс:Перше скликання (1992-1993) – загалом 475, жінок 12, чоловіків 463. Друге скликання (1994-1997) – загалом 436, жінок 18, чоловіків 418. Третє скликання (1998-2001) – загалом 477, жінок 38, чоловіків 439. Четверте скликання (2002-2005) – загалом 509, жінок 28, чоловіків 481. П’яте скликання (2006-2007) – загалом 483, жінок 42, чоловіків 441. Шосте скликання (2008-2012) – загалом 541, жінок 42, чоловіків 499. Сьоме скликання (2013-2014) – загалом 478, жінок 46, чоловіків 432. Восьме скликання (2015-2019) – загалом 468, жінок 56, чоловіків 412. Дев’яте скликання (2020 – сьогодні) – загалом 440, жінок 92, чоловіків 338. Такі от "нерівноправні закони"створили й проголосували чоловіки, попередньо зробивши копіпаст законів СРСР. Чоловіки, які всі 35 років домінували у Верховній Раді й не зробили нічого, щоб ці закони змінити. І от тепер чоловіки, звісно, не всі, дорікають жінкам за те, що самі надали нам "більше прав" під час війни. Борці за рівноправ’я ігнорують велику кількість жінок, які мобілізувалися добровільно, а не за повісткою чи боячись ТЦК. Точно як скопійований радянський закон, також діяв радянський соціальний конструкт, де жінка без чоловіка б не вижила. Бо чоловік – годувальник та захисник Вітчизни, з чим його й треба вітати кожного року 23 лютого. Жінок називали "слабый пол"."Молчи женщина, твой день 8 марта" та жарти про тещу культивувалися роками. Зокрема КВНом – альма-матір’ю теперішнього українського президента. А згодом і його власним "95-м Кварталом". За іронією долі саме за президентства Зеленського більшість чоловіків усвідомили, що патріархальні правила це не жарт, а й відповідальність. "Місце баби на кухні, а я захисник. От коли прийде час, то і захищати буду". І от коли прийшов час "захисту Вітчизни", згадали про рівність. І винними роблять жінок. Які, вочевидь, зараз мають виходити на протести проти такої дискримінації (і такий коментар я чула). Автор коментаря вийти не може, бо ТЦК. Але ж я не обирала народитися жінкою. Як і всі інші жінки. Нагадаю, що реальну можливість бути політикинями ми отримали відносно недавно, бо наше місце було на кухні. Прибиральницею, кухаркою, вчителькою нам дозволялось бути, а науковицею, директоркою, депутаткою – "понавигадували фемінитивів". Так от. Ми живемо за правилами, створеними чоловіками. Для чоловіків та жінок. І це є наслідком електоральних та соціальних рішень українського народу. Я пишу це не з окопу завдяки героям і героїням, які ціною власного життя та здоров’я дають мені право обирати – бути чи не бути в окопі. Героям та героїням, які дають мені право жити на рідній землі у рідній країні. ДжерелоПро авторку. Катерина Рошук, українська політологиня, медіаменеджеркаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.