Поточний збережений текст

Коли Іванов у боротьбі за спадкоємництво програв Медведєву, практично всі спостерігачі оцінювали це як програш яструбів тим, хто хотів би змін у Росії після Путіна. Це була абсолютна ілюзія. Насправді вибір Медведєва був вибором яструба, який і тоді обіймав у зовнішній політиці набагато жорсткіші позиції, ніж сам Путін, і буквально казився на засіданнях Ради безпеки. Те, що війна в Грузії почалася саме під час президентства Медведєва, — це і є прямий наслідок зробленого Путіним вибору. Ну а далі вже ніяких альтернатив не було. Сергій Іванов був представником тієї частини силовиків, які штовхали Путіна і еліти до обережніших, диверсійних політичних засобів впливу на колишні радянські республіки. Тому після повернення Путіна до Кремля він міг виконувати виключно протокольні обов’язки, а його вплив неухильно знижувався. Але він шукав інші шляхи тиску — у тому числі на Україну — буквально до лютого 2022 року. На засіданні Ради безпеки, під час якого Путін вимагав від своїх соратників відданості й підтримки ідеї визнання незалежності так званих народних республік — тобто війни, — він просто не виступив. Насправді це й був кінець. Не казатиму, що якби перемогла лінія Іванова, нам було б простіше. Кремлівське бажання підкорити Україну нікуди не поділося б, а протистояти диверсанту часто буває складніше, ніж протистояти м’ясникові. Однак той факт, що людина, яка сподівалася підкоряти сусідів за допомогою скальпеля, програла тим, хто пропонував кувалду, багато про що свідчить — з точки зору розуміння процесів останніх десятиліть. ДжерелоПро автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. ШевченкаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів